Середньовічний Гданськ дуже відрізнявся від звичного образу цього міста. Він був набагато щільніше забудований, а більшість будинків були дерев’яними. Солому та паливо для обігріву будинків гданьчани зберігали у дворах, томупожежі у Гданську на той час, на жаль, були звичним явищем. Головній частині міста не вистачало просторих дворів і через це будинки розташовувалися дуже близько один до одного, що підвищувало рівень пожежної небезпеки. Ця проблема була актуальною для багатьох європейських міст у ті часи, але у Тримісті її вирішували дуже ефективно. Міська влада час від часу видавала спеціальні розпорядження, які регулювали роботу служб пожежної безпеки, пише gdansk-future.eu.
Яким обладнанням гасили пожежі у Середньовіччі
Протипожежне обладнання у XVIII столітті у Гданську було доволі примітивним і не змінювалося протягом десятиліть. Основний арсенал служб пожежної безпеки складався з простих речей: відер, сокир і драбин. Також у гасінні пожеж використовувалися великі насоси з ручним управлінням, які перевозили на візках, та ручні розпилювачі води, які чимось нагадували кондитерські шприці завдовжки метр. Для їх використання потрібні були зусилля хоча б двох осіб. Пожежники користувалися у своїй роботі і більш дрібним обладнанням: кірками, ломами та подібним знаряддям.
Щоб у разі небезпеки рятувальники швидко могли дістатися до місця пожежі, склади з необхідним обладнанням розташовувалися по всьому місту. Вартові та міські патрулі цілодобово охороняли міські ворота та оборонні мури, щоб вчасно сповістити про пожежу. Також за містом спостерігали з висоти веж церков Пресвятої Діви Марії, Святої Катерини, Святого Яна та Святих Петра і Павла. Як тільки виникала пожежа, піднімалася тривога, і до місця інциденту виїжджала пожежна служба. Також у Гданську існувала власна система оповіщення про небезпеку.
По всьому місту встановлювали спеціальні сигнальні пристрої, які нагадували дзвони. Кількість ударів дзвона вказувала на район Гданська, де трапилася пожежа. Міська влада та пожежна служба визначили, яка частина міста відповідає певній кількості ударів. Наприклад, два удари означали, що пожежа трапилася між внутрішніми та зовнішніми оборонними мурами, три – у Нижньому місті, чотири удари – у Старому Передмісті, п’ять – у Старому місті і шість ударів означали пожежу у Головному місті.
Для гданьчан існували інструкції, як діяти під час пожежі. Їм рекомендували залишатися вдома, не скупчуватися на місці події та не перешкоджати роботі пожежників. Вночі власникам будинків рекомендували освітлювати вулицю біля свого подвір’я, щоб у разі пожежі полегшити її гасіння.
Обов’язки гданського гарнізону під час пожежі
Гасіння пожеж у Гданську у XVIII столітті було не лише відповідальністю пожежних служб, а й гданського міського гарнізону. Посібник з інструкціями для гарнізону періодично переглядався та оновлювався. Зокрема, до обов’язків солдатів і кавалеристів входило забезпечення порядку та безпеки під час роботи пожежної служби.
Щойно командири та частина гарнізону, які не перебували на варті, отримували сповіщення про пожежу у Гданську, вони мали взяти вогнепальну зброю та прибути на місце події. Вони мали попередити заворушення, розчистити шлях для пожежників до колодязів та стежити за безпекою.
Ворота між Головним та Старим містом закривалися на ніч, тому мешканці одного району не могли прийти на допомогу іншому у разі пожежі. Там проживало багато військових та їхніх сімей, тому солдати й офіцери гарнізону мали рятувати життя та майно людей, якщо пожежа спалахувала після закриття воріт.
Покарання за спричинення пожеж
Пожежі у Гданську дуже часто виникали через недбалість населення. У промислових районах міста, таких як Зерновий острів чи острів Оловянка, де розташовувалися суднобудівні верфі та склади матеріалів, ризик пожеж був особливо високим. Тому було важливо, щоб населення знало правила безпеки та заходи покарання за їхнє недотримання. Для цього міська влада розміщувала у цих районах плакати двома мовами – німецькою та польською.
Плакати попереджали мешканців про заборону розведення багаття у пожежонебезпечних районах. Також заборонялося курити поза межами свого двору та запалювати свічки без ліхтаря. Покаранням за недотримання цих правил могло бути навіть пожиттєве позбавлення волі, а стежити за порядком мали сторожі – при виявленні правопорушення їхнім завданням було одразу сповістити пожежну інспекцію.
Можливо, у чомусь підхід до пожежної безпеки у старому Гданську здається примітивним або занадто жорстким, однак саме це допомогло місту уникнути великих пожеж. Так, у Гданську система гасіння пожеж була більш розвинутою, ніж, наприклад, у Лондоні чи Парижі, які неодноразово потерпали від руйнівного вогню. Катастрофою, яка увійшла в історію Європи, стала Велика лондонська пожежа, яка тривала з 2 по 6 вересня 1666 року і зруйнувала майже весь середньовічний центр міста, забравши десятки життів. Гданська міська рада здійснювала контроль над усіма аспектами міського життя, але найчастіше це йшло на користь містян. Професійна робота пожежних служб та відповідальність гданьчан зберегли місто від значних руйнувань та трагічних наслідків.
