Казімеж Порембський відомий своїм значним внеском у розбудову польського військового флоту. Він вважав, що “польське море” це не тільки береги Балтики, але й увесь безмежний водний шлях, яким його земляки діставалися до далеких куточків світу. Віцеадмірал пишався службою та захоплювався своєю роботою, пише gdansk-future.eu.
Початок кар’єри
Народився Казімеж Порембський 15 листопада 1872 року у Вільнюсі в родині Адольфа Порембського та Марії, уродженої Крейбі. Навчався хлопець у Вільнюській гімназії, а потім у Морському кадетському корпусі в Петербурзі.
Закінчивши навчання, став офіцером російського флоту, де прослужив двадцять сім років. Він успішно підіймався військовою кар’єрною драбиною, починаючи з мічмана (1892 р.), а згодом дослужився й до лейтенанта (через п’ять років). У 1916 році отримав звання контрадмірала.
У 1895-1896 роках навчався у Школі мінно-торпедних офіцерів у Кронштадті. Порембський служив на російських військових кораблях, переважно в Охотському, Японському морях і Північному Льодовитому океані. Наприклад, він плавав на таких крейсерах, як «Дмитро Донський», «Пам’ять Азова».
У 1900 році був направлений до Гданського порту, де брав участь у комісії з нагляду за будівництвом крейсера Nowik, який став одним із найвідоміших кораблів царського флоту. Цей корабель в 1903 році почав службу в складі Далекосхідної ескадри, що базувалася в Порт-Артурі. Брав участь у російсько-японській війні.
Участь у російсько-японській війні
Казімеж Порембський служив на “Новику” спочатку торпедним і мінним офіцером. Старшим офіцером (заступником командира) був доки корабель не був пошкоджений японцями в серпні 1904 року.
Nowik протягом всієї морської кампанії, пов’язаної з облогою і блокадою Порт-Артура, був одним з найбільш активних кораблів російського флоту. Неодноразово вів артилерійські дуелі з японськими кораблями, прикривав мінування, обстрілював сухопутні позиції японських військ, вів розвідувальні патрулі.
Російська ескадра 10 серпня спробувала прорвати блокаду японських кораблів, щоб вийти до Владивостока. У Жовтому морі відбулася битва. Командир віддав наказ відступати усією ескадрою, якою протистояв Казимир Порембський. Він продовжив рух до Владивостока на «Новику». У погоню за ним рушили два японських крейсери “Цусіма” і “Чітосе”, які завдали шкоди російському кораблю біля берегів Сахаліну. Тоді Порембський вирішив потопити судно.
Він наказав евакуювати екіпаж, разом з яким пройшов близько п’ятисот кілометрів пішки до Олександрівська, а звідти по залізниці дістався Владивостока. Уламки корабля були знайдені японцями. Після ремонту до 1913 року судно ходило під японським прапором як «Сузуя». Казімєжу Порембському загрожувало покарання за непокору. Цар Микола II скасував вирок військового суду. Він високо оцінив заслуги цього офіцера під час війни з Японією, нагородивши його кількома високими нагородами.
Нові завдання
Через рік Порембський став командиром міноносця «Тревожный» — уже під час його будівництва; тоді недовго плавав старшим торпедно-мінним офіцером на двох броненосних крейсерах: спочатку «Росія», потім «Громобой». У 1908 році брав участь у порятунку постраждалих від землетрусу в Мессіні в Середземному морі, за що був відзначений італійською владою. У той час він отримав кілька високих нагород, наприклад, срібну медаль «За рятувальну операцію в Мессіні».
У наступні роки він ходив Балтійським і Північним морями. У 1913 році його перевели до Севастополя, де він обійняв посаду начальника штабу в командуванні порту. Проте незабаром йому було довірено командування лінкором “Impieratrica Marija”, який ще будували. Цей корабель спустили на воду в середині 1915 року, тобто під час Першої світової війни.
Порембський командував судном до березня наступного року, тобто поки не прийняв командування бригадою крейсерів Чорноморського флоту. Навесні 1917 року він керував обороною в водах Фінської затоки, а через рік став начальником Морського відділу в апараті Ради Північно-Західного фронту. Це тривало недовго, бо через кілька місяців його звільнили зі служби в російському флоті як польського підданого.
Повернення до Польщі
Казімеж Порембський ніколи не забував, що він поляк. У 1918 році йому присвоєно звання генерал-лейтенанта флоту.
Вже в листопаді 1918 року Порембський прибув до Варшави, де невдовзі сприяв створенню Товариства працівників галузі розвитку судноплавства Bandery Polskiej. Головною метою цієї організації була підготовка плану дій для майбутньої польської адміністрації в галузі питань, пов’язаних з управлінням морськими та внутрішніми водами. Навесні 1919 року ця організація перетворена на Лігу польського судноплавства (LŻP), яка мала пропагувати питання, пов’язані з морем і судноплавством у польському суспільстві.
У відновлені країни брав активну участь. Він виступав за захоплення Гданська та гирла Вісли. Підтримував й відкриття бази морської авіації в Пуцьку.
На початку 1919 року увійшов до складу Військової ради та очолив Морську секцію (перетворену в середині 1919 р. на Департамент морських справ) Військового міністерства. У 1922 році почав працювати начальником Морського управління (створеного в результаті перетворення Департаменту морських справ). Завданням Порембського було майже з нуля створити польський флот. Після понад ста двадцяти років неволі це виявилося аж ніяк не легким завданням. Офіцери, які приєдналися до його лав, походили з трьох різних підрозділів. Вони досі служили на царському, німецькому та австро-угорському флотах. Не усі моряки добре володіли польською мовою.
Боротьба за флот
Казімеж Порембський також боровся з нестачею припасів і нестачею самих кораблів. Перші торпедні катери, отримані польським військово-морським флотом, що формувався, походили з підрозділу обладнання кайзерівської морської піхоти.
Віцеадмірал мав дуже сучасне бачення розбудови флоту. Він розумів, що варто використовувати кораблі не тільки для безпосередньої оборони території, але потрібно прагнути аби Друга Річ Посполита дбала про власні інтереси також далеко за своїми межами.
Розроблений ним перший план розвитку польського флоту виявився неможливим у ті надзвичайно важкі часи. Це було занадто дорого. Передбачалося, що поляки отримають понад сто військових кораблів, серед них й 42 підводні човни.
Порембський також розумів необхідність створення у країні університетів для навчання кадрів, які б забезпечували як флот, так і торговельний флот. З його ініціативи 17 червня 1920 року було підписано акт про заснування морської школи в Тчеві.
У 1921 році Порембському довірили функцію голови Комісії морського судноплавства. Він сприяв створенню Польського яхт-клубу, який офіційно зареєстровано державною адміністрацією 10 грудня 1924 року.
У травні 1925 року президент Станіслав Войцеховський звільнив Порембського з посади командувача ВМС. Його звинуватили у в імпорті застарілих морських мін з Естонії. Насправді Порембський не мав до цього жодного стосунку. Згодом суд зняв з нього усі звинувачення.
Помер після тривалої хвороби 30 січня 1933 року. Похований на цвинтарі Повонзкі у Варшаві.
